Наступний суперник Олександрії — «Дніпро» (Дніпропетровськ)


«Дніпро» — український футбольний клуб з Дніпропетровська. Виступає у прем’єр-лізі. Заснований у 1918 році. Двічі дніпропетровці ставали чемпіонами СРСР (у 1983 і 1988 роках) і володарями кубка СРСР у1989-му. Зокрема один раз команда змогла виграти Суперкубок СРСР і двічі — Кубок федерацій СРСР. За часів Незалежної України клуб двічі ставав срібним призером чемпіонату і тричі був фіналістом кубка України. Окрім цього на міжнародній арені команда один раз стала фіналістом Ліги Європи і один раз — кубка Інтертото.

За час свого існування команда змінила три стадіони: з 1939-го по 1966-тий дніпропетровська команда виступала на стадіоні «Сталь» з 1966 по 2008 Дніпро грав на стадіоні «Метеор», де одночасно проводив і домашні і єврокубкові матчі. У 2008 було збудовано «Дніпро-Арену» на якому нині команда проводить свої виступи.

Генеральний директор — Андрій Стеценко. Головний тренер — Мирон Маркевич.

Команда заснована в 1918 році і називалася «БРІТ» (Брянський робітничий індустріальний технікум). Технікум перебував у відомстві Брянського заводу (нині ВАТ «Дніпропетровський металургійний завод імені Петровського»). Команда брала участь у першості Катеринослава (нині — Дніпропетровськ). Пізніше, коли почалася громадянська війна, команда припинила своє існування, але в 1923 році відродилася при фабрично-заводському училищі а незабаром повністю перейшла під опіку заводу.

У 1925 році команда представляла Дніпропетровський металургійний завод імені Г. І. Петровського і називалася «Петровець». У той час команда виступала в першостях міста, які проводилися 2 рази на рік (навесні та восени). Перший успіх «Петровець» святкував в 1927 році, коли став переможцем весняної першості. Але наступного року у команди був провальний сезон і вона довго не демонструвала жодних успіхів.

У 1936 році «Петровець» отримав нову назву — «Сталь». З цього року в чемпіонатах СРСР та розіграшах Кубка країни стали брати участь не збірні команди міст, республік, а колективи спортивних товариств. У 1-му чемпіонаті СРСР, який відбувся навесні 1936 року, взяли участь колективи лише трьох найбільших міст країни — Москви, Ленінграда і Києва. Місту Дніпропетровську надали лише два місця: дніпропетровське «Динамо» стало єдиним українським представником у групі «Б», а в групі «Г» взяла участь «Сталь». «Сталь», що брала участь в прем’єрних чемпіонатах СРСР 1936 року (весняному і осінньому), представляла трубопрокатний завод імені Леніна. А попередник «Дніпра» взяв старт у союзних чемпіонатах в 1937 році. У 1936 ж році «Сталь», що відстоювала честь заводу ім. Петровського, грала в першості України серед колективів фізкультури, а також у першому розіграші Кубка СРСР. У стартовому матчі цього турніру в 1/64 фіналу на своєму полі вона перемогла команду Баранівського фарфорового заводу з рахунком 10: 0. Склад команди в першому офіційному матчі всесоюзного турніру: Шинкаренко, Івченко, Шебанов, Зміїв, Авдєєнко, Радченко, Яновський, Посух, Гоцалюк, Кльоцкін, Міхєєв. У 1937 році команду «Сталь» заводу ім. Леніна змінила в чемпіонаті команда «Сталь» заводу ім. Петровського, це був їхній дебютний сезон у першості СРСР, в якому команда посіла в групі «Г» 9-е місце, а наступного року — 15-е місце в групі «Б».

Після війни в 1946 році значно оновлена «Сталь» взяла участь у чемпіонаті СРСР. Грала вона в південній підгрупі і зайняла 12-е місце.

У наступному році команда виступала краще, чому сприяло об’єднання з дніпропетровською командою «Динамо». «Сталь» посіла 4-е місце в 2-й підгрупі української зони. У 1948 був зроблений ще один крок вперед. У підгрупі «А» цієї ж зони команда вийшла на другу сходинку в турнірній таблиці. Проте вийти в лігу найсильніших «Сталь» тоді не змогла.

У 1949 році команду перейменували в «Металург». Вона як і раніше захищала спортивну честь заводу імені Петровського.

У період з 1949 по 1952 рік українська команда не досягла значних успіхів.

У 1953 році після тривалої перерви футбольний «Металург» був допущений до участі в змаганнях серед команд класу «Б» і посів восьме місце. У складі «Металург» вперше опинилися два футболісти з Грузинської РСР — захисник Майсурадзе і форвард Маргішвілі.

1954 виявився вдалим для команди. «Металург» зайняв почесне 4-е місце в третій підгрупі класу «Б». У цьому ж році дніпропетровці вперше в історії вийшли у півфінал розіграшу Кубка СРСР, де програли єреванському «Спартаку».

Наступні два роки у «Металурга» знову був спад. У 1955 році під керівництвом заслужених майстрів спорту В. Радікорський і В. Гребера посіла 9-е місце в першій зоні УРСР (клас «Б»). Цей рік запам’ятався блискучою грою юного воротаря В. Маслаченко.

У 1956 році команду тренував заслужений майстер спорту Н. Морозов. «Металург» зайняв 14-е місце в першій зоні УРСР (клас «Б»).

У 1957 році, незважаючи на значні кадрові втрати (головна з яких — перехід в «Локомотив» В. Маслаченко), «Металург» зайняв 4-е місце у другій зоні класу «Б».

У 1956 році команду очолив С. Холодков, який робив велику ставку на молодь. Проте надій вона не виправдала, зайнявши в 1960 році лише 8-е місце з 19-ти у другій зоні класу «Б» Української РСР. В кінці сезону Холодкова замінив дитячий тренер М. Коломоєць, однак він теж не зміг поправити турнірне становище команди.

У 1961 році «Металург» вже готував новий старший тренер, колишній захисник московського «Локомотива», майстер спорту Г. Забєлін. З його проходом у команду почали запрошувати багато нових гравців, але результату не було. У середині сезону відбулася чергова зміна тренера. Команду очолив М. Дідевич. 14-е місце у другій зоні УРСР (клас «Б») нікого не задовольнило.

У 1962 році «Металург» був перейменований в «Дніпро» і захищав він спортивну честь Південного машинобудівного заводу, який в ті роки був надсекретним.

У 1963 році було вирішено збільшити кількість команд класу «А» до 38-и з розподілом їх на 2 підгрупи. Це робилося з урахуванням спортивних результатів. Правда, зробили виняток для команд Горького та Дніпропетровська, які мають хорошу матеріальну базу і представляють найбільші промислові центри. Так «Дніпро» з’явився в класі «А». В команду був запрошений новий тренер заслужений тренер України, майстер спорту А. Зубрицький. У 1963 (18 команд), 1964 (32 команди), 1965 (32 команди) «Дніпро» займав 8-е місця у другій групі класу «А».

У 1967 році на зміну Зубрицькому та Дідевичу прийшов Л. Родос. «Дніпро» посів 4-е місце у другій підгрупі другої групи класу «А».

1968 для «Дніпра» став переломним. Команда зайняла 3-е місце серед команд другої групи другої підгрупи класу «А». В кінці сезону «Дніпро» несподівано очолив Валерій Лобановський, якому було лише 29 років. Перед новим тренером ніяких серйозних завдань не ставили. Лобановський проводив інтенсивні тренування, награвав ланки, а в тактиці робив наголос на атаку великими силами. І в 1969 році «Дніпро» посів перше місце в третій групі другої підгрупи класу «А».

У 1970 році була створена перша ліга. До неї увійшли 16 команд другої групи класу «А». «Дніпро» знову не зміг пробитися у вищу лігу, зайнявши третю сходинку в першій лізі. Команда набрала тоді однакову кількість очок з «Кайратом», але за різницею забитих і пропущених м’ячів друге місце отримали казахстанські футболісти.

У 1971 році «Дніпро» став чемпіоном першої ліги. Команда набрала 63 очка, здобувши 27 перемог в 42 матчах.

У дебютному сезоні у вищій лізі «Дніпро» фінішував на шостому місці. При більш вдалому збігу обставин дніпропетровці могли б стати призерами чемпіонату, адже тбіліське «Динамо» випередило їх усього на одне очко. У наступному сезоні «Дніпро» виходить у півфінал Кубка СРСР, повторивши це досягнення ще двічі (1976, 1982).

У 1978 році команда зайняла останнє місце і вилетіла з вищої ліги в першу але через два роки знову повернулася в еліту. У 1981 році з самого початку чемпіонату «Дніпро» скотився в стан аутсайдерів. У даній ситуації керівництво клубу довірило команду маловідомим місцевим фахівцям Володимиру Ємцю та Геннадію Жиздику, які фактично створили команду в сусідньому Нікополі. Вони виконали завдання зберегти команду у вищій лізі і, стабілізувавши склад, в 1983 році несподівано для всіх привели команду до чемпіонського звання. Цей рік і наступні можна з повним правом назвати «золотими роками» Дніпра «». 1983 рік — 1 місце, 1984 рік — 3-є місце, 1985 рік — 3-є місце, 1987 рік — 2-е місце, 1988 рік — 1-е місце, 1989 рік — 2-е місце. До того ж в 1989році команда стає володарем Кубка СРСР і Кубка сезону. Успіхи команди з 1987 року по 1989 здобуті під керівництвом іншого, в той момент маловідомого тренера Євгена Кучеревського. За ці роки команда дала радянському футболу таких відомих футболістів як Протасов, Литовченко, Таран, Чередник, Лютий,Кудрицький, Тищенко, Краковський, Багмут та ін.

Перебуваючи в еліті радянського футболу «Дніпро» і з формуванням Чемпіонату України продовжував займати високі місця. Уже в Чемпіонаті 1992 року, який тривав півроку, «Дніпро» зайняв друге місце у групі «Б» і в матчі за бронзу переміг «Шахтар». Наступного сезону було взяте срібло. У наступні роки команда ще два рази брала бронзу та два рази виходила до фіналу Кубка, де двічі поступалась «Шахтареві». Сезони 1998–1999 та 1999–2000 років можна вважати провальними. «Дніпро» займав місця у другій половині таблиці, однак команда зберегла прописку в еліті. А вже у сезоні 2000–2001 бере чергову бронзу.

Сезон 2003–2004 донедавна був останнім, в якому команда завоювала медалі. Командою керував Євген Кучеревський і була здобута бронза, а в фіналіКубка команда знову поступилась «Шахтареві» . Надалі «Дніпро» 7 раз займав звичне четверте місце. До 2010 року «Дніпром» керували спочаткуПротасов, а потім — Безсонов. Команда грала не дуже добре, на внутрішній арені ніяк не могла виграти навіть бронзові медалі, а в єврокубках починаючи з2005 року терпіла постійні невдачі, вилітаючи від посередніх команд на кшталт «Беллінцони» чи «Леха». Однак восени 2010 року настали великі зміни — доДніпропетровська запросили іменитого європейського тренера, що на той час встиг виграти два Кубки УЄФА та покерувати «Реалом» — іспанця Хуанде Рамоса. Такий крок, хоч і не зразу, але все ж покращив гру і результати клуба. Два роки знадобилися Рамосу для того, щоб створити справді сильну команду.

Осінь 2012 року стала чи не найкращим часом у новітній історії команди — у чемпіонаті Дніпро впевнено розбиралося з усіма суперниками, вперше за багато років всерйоз претендуючи на срібні нагороди. А вЛізі Європи команда шокувала букмекерів — вперше за 6 років команда пробилася до групового етапу ЛЄ, й у складній групі, де були гранди голландського та італійського футболу — «ПСВ» та «Наполі», впевнено зайняла перше місце і вийшла у плей-оф, двічі перемігши «ПСВ», «АІК» та один раз «Наполі». Однак навесні 2013 року «Дніпро» демонстрував набагато менш привабливий футбол і у підсумку зайняв усе те ж набридле 4 місце в УПЛ, також вилетівши в 1/16 фіналу ЛЄ від швейцарського «Базеля». Наступний сезон в УПЛ став для команди тріумфальним — «Дніпро» нарешті завоював медалі, причому не бронзові, а срібні, лише вдруге у своїй історії ставши віце-чемпіоном України та вперше пробившись до головного турніру континенту — Ліги Чемпіонів. У ЛЄ команда другий рік поспіль вийшла у плей-оф, однак, як і раніше, вилетіла в 1/16 фіналу (від англійського «Тоттенгема»). Але після завершення успішного сезону2013-14 з команди пішов її головний творець, що вивів «Дніпро» на європейський рівень — Хуанде Рамос, який не захотів продовжувати контракт. Керівництво клубу швидко знайшло гідну альтернативу —«Дніпро» прийняв відомий український тренер Мирон Маркевич.

Сезон 2014-15 років команда почала з виступів на три фронти — в УПЛ, єврокубках і Кубку України. Через відсутність будь-якого підсилення, а також потрібність часу для реформування команди Маркевичем, «Дніпро» в першій частині сезону виступав вкрай нестабільно, чергуючи яскраві матчі з провальними. В результаті дніпропетровська команда швидко вилетіла з Ліги Чемпіонів від посереднього датського «Копенгагена», зі скрипом пробилась до групи ЛЄ і з труднощами втретє поспіль вийшла до 1/16 фіналу ЛЄ. В Кубку України «Дніпро» без особливих клопот подолав опір «Десни», «Волині» та «Чорноморця» і дістався півфіналу.

У чемпіонаті після першої половини сезону команда посідала лише 3 місце, поступаючись одразу 8 очками лідеру — київським динамівцям, і у весняній частині першості зосередилась на переслідуванні донецького «Шахтаря» в боротьбі за друге місце. Натомість, єврокубкова весняна кампанія виявилася значно вдалішою і навіть історичною для клубу. В 1/16 фіналу Ліги Європи за сумою двох матчів був пройдений грецький «Олімпіакос» (матч в Києві закінчився перемогою з рахунком 2-0, а в гостях — нічиєю 2-2). В 1/8 фіналу завдяки голу Романа Зозулі в київському матчі та Євгена Коноплянки в додатковий час у Амстердамі був пройдений «Аякс». В 1/4 фіналу за підсумками виснажливого двобою був переможений бельгійський «Брюгге» (єдиний гол за 180 ігрових хвилин забив Євген Шахов на 82-ій хвилині другого матчу в Києві). Таким чином, «Дніпро» вперше у своїй історії вийшов до півфіналу єврокубку, де за сумою двох матчів обіграв «Наполі» (1:1 на виїзді та виграв 1:0 вдома) та вийшов до фіналу. У фінальній грі дніпропетровська команда у драматичній боротьбі поступилася іспанській «Севільї» з рахунком 2:3.

В Премєр-лізі футболісти «Дніпра» провели 717 матчів: 361 перемога, 183 нічиї та 173 поразки. Різниця мячів 1066-667= +399. найбільше матчів провів Р.Ротань – 284. краший бомбардир Є.Селезньов – 63 м’ячі.

Між собою футболісти «Дніпра» та «Олексанрії» в чемпіонатах України провели 6 матчів: 4 перемоги дніпрян та 2 нічиї. Різниця м’ячів 18-5= +13 на користь футболістів «Дніпра». Кращий бомбардир у складі господарів в цих матчах Є.Коноплянка – 4 м’ячі. У складі олександрійців м’ячі на рахунку: В.Сахна, О.Жиліна, О.Городова, Д.Таргамадзе та В.Гєнєва (по — 1). Ще 4 зустрічі суперники провели в Кубку України. 2 перемоги «Дніпра», 1 перемога «Олександрії» та один матч завершився у нічию – 1:1. в серії пенальті сильнішими виявилися олександрійці. Різниця м’ячів 6-4= +2 на користь дніпрян. У складі нашої команди відзначилися: О.Козавекич – 2, Ю.Буличов та В.Постолатьєв.

В складах обох команд грали: В.Рева, С.Чуйченко, К.Сосенко, І.Плотко, Г.Козар, Ю.Шевчук, В.Шаран, О.Бабіч, А.Петров, С.Косілов, С.Задорожній, Д.Андрієвський, В.Мазяр, О.Телятников, Р.Пасічніченко, С.Мотуз, С.Думенко, С.Матюхін, В.Гащин, П.Іричук, Я.Кріпак, К.Балабанов, І.Котенко та П.Ксьонз.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.

Все о спорте в Александрии © 2013 - 2020